Так як з нашого університету приїхало 11 студентів на педагогічну практику, з іншими вожатими ми легко знайшли спільну мову, але не з усіма. Керівники з плавання досить дружелюбні з вожатими і суворі для дітей. Чітко виконують свою роботу, шикують дітей і пильно дивляться за ними у воді. Сестра-хазяйка, прибиральниці і двірники ввічливі, завжди посміхаються і добре виконують свої обов'язки.
Ми приїхали працювати у сформований колектив. Як і завжди діти розбиті по купкам. У кожної купки свої інтереси, тим паче що діапазон віку в загоні від 6 до 14. У загоні є відповідальні і ввічливі діти, з якими можна домовитися і поговорити, але є і досить грубі піонери, які лаються з дорослими. Між собою діти ведуть себе адекватно, але не завжди. Бувають такі ситуації, що діти за шматок хліба готові побитися. Нестабільна психика дітей іноді давалася в знаки – діти різали вени, намагалися спригнути з вікон та даху корпусу. Але найбільшим потрясінням для мене була ситуація, коли хлопчик грався мотузкою та, граючись, накинув собі петлю на шию, яку почав затягувати. Він навіть не зрозумів, чому я забрала в нього цю мотузку. Також у багатьох піонерів починається істерика, якщо щось робиться не по-їхньому. Загальної злоби один до одного у дітей немає, іноді вони навіть допомагають один одному.
Перший день роботи ми почали з того, що відводили дітей на сніданок, не встигнувши навіть познайомитися з дітьми. Планувати роботу ми почали вже працюючи з піонерами. Діти зустріли з радістю, питали в нас що їм цікаво, підходили обійматися, розповідали про свої інтереси. Відкриття табірної зміни в нас просто не було. Дітям влаштували масові руханки та ігрову програму. Вожаті з дітьми підтримували вболіванням граючих дітей. Перші враження від дітей були двоякими. Деякі діти були слухняними, а інші постійно тікали, влаштовували істерику. Було лячно з ними працювати, тому що більшість з них погрожували своєю смертю якщо щось робиться не так як їм хочеться. Наприклад, другого дня ми з колегами вирішили покарати дітей і заборонили усім йти на дискотеку і двоє хлопців утікли з загону. Трохи згодом їх знайшли на ялинці і на пожежних сходах. Цього ж дня хлопець посварився з іншими і намагався вистрибнути з вікна, не дивлячись на те, що ми живемо на третьому поверсі. Я ледь встигнула спіймати його за п’ятку. Діти потребують постійної уваги, але не завжди виходить приділяти її всім через малий досвід.
Протягом зміни були проведені змагання з шахів і шашок, з футболу, волейболу, бадмінтону і різні спортивні конкурси на піску. Зазвичай ці змагання проводилися замість моря, коли на вулиці була похмура погода. Декілька разів проводили спортивні квести по території табору. Станції були найрізноманітнішими - загадки, баскетбол, біг і тд. Діти з радістю беруть участь у таких конкурсах, але не завжди вистачає місць для всіх, тому деякі діти починали ображатися.
Декілька разів за зміну ми прибирали територію табору від різноманітного сміття, проводили бесіду про охорону природи та повагу до роботи двірників і прибиральниць. Деякі піонери з власного бажання часто бігали до двірника допомагати прибирати на території.
В цьому таборі немає гуртків, але якщо погана погода діти можуть пограти у шахи, у футбол і волейбол, помалювати або подивитись мультфільм. Також два рази проводився ярмарок. Влаштовували станції на яких можна було заробити гроші і на яких витрачати.
На практиці я дізналася на що потрібно звертати увагу, а на що ні. Побачила які існують діти за характером і навчилася знаходити підхід до різних дітей. Ця практика змінила мене у кращу сторону - я робила все що від мене залежало для загону і мені подобався результат. Звісно не завжди виходило знаходити спільну мову, але я намагалася. Досить часто у мене падали руки, однак через те, що з іншими вожатими у нас була спільна проблема, я знаходила підтримку в них.
Прогалинами у підготовці до практики можна вважати те, що нам не вистачало знань про роботу з дітьми з притулків. Ці діти потребують особливий підхід, що нагадує метод батога та пряника – іноді слід хвалити і нагороджувати дітей за хороші вчинки, а іноді і наказувати за жорстокі витівки та вчинки.
Насправді практика відкрила мені очі на інший світ, який завжди був осторонь. Будучи в оточенні тих дітей я розуміла, що вони такі маленькі і мають такі великі проблеми у своїх сім’ях. Нікому не побажаєш того, що пережили ці діти. Я надихнулась зайнятись волонтерською діяльністю.
Побажання відносно практики маю такі: слід звертати увагу на те, в які умови роботи потраплять студенти і обов’язково тримати зв'язок з ними на протязі всієї практики. Чесно скажу, що я потребувала підтримки, напевно, не менше, ніж самі діти.
Немає коментарів:
Дописати коментар